|
|
Положительное решение в пользу предпринимателя - позов до Відділу державної виконавчої служби
|
| 11.02.2012, 20:49 |
Категорія №11.5
ПОСТАНОВА
Іменем України
18 серпня 2011 року
Справа № 2а-5998/11/1270
< Текст >
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого - судді Горпенюк О.А.
при секретарі Марковій О.О.
за участю сторін:
позивач не з’явився,
представник відповідача не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції Міністерства Юстиції України про визнання незаконною та скасування постанови від 25.06.2011 про відкриття виконавчого провадження № 27322202, -
ВСТАНОВИВ:
12 липня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції Міністерства Юстиції України про визнання незаконною та скасування постанови від 25.06.2011 про відкриття виконавчого провадження № 27322202.
Ухвалою від 17 серпня 2011 року по справі відкрито провадження після залишення позовної заяви без руху.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.
Відділом державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції Міністерства Юстиції України 25.06.2011 винесено постанову №27322202 про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню вимоги про сплату боргу №Ф-556 від 12.05.2011 управління пенсійного фонду України в м. Рубіжному.
Відповідно до розд. 8 "Прикінцеві та перехідні положення” Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” з 01.01.2011 р. були виключені ч. ч. 1 –9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, а саме ч. 3 вказаної статті передбачався статус вимоги про сплату боргу як виконавчого документа. Відтак, відповідач відкрив виконавче провадження на підставі документа, який не є виконавчим. Вимога по сплату боргу не містила узгодженого зобов’язання, оскільки була оскаржена позивачем.
Вимога – це є добровільне запропонування виконати якісь дії, яке не відноситься до обов’язкового виконання.
Тому позивач вважає, що відповідач не мав підстав для відкриття виконавчого провадження та винесення відповідної постанови, просив визнати незаконною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження.
Позивач в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, надіслав на адресу суду заперечення на адміністративний позов та просив в задоволені позову відмовити в повному обсязі.
Заперечення на адміністративний позов обґрунтував наступним.
Управляння Пенсійного фонду – є органом державної влади. Вимога № Ф 115 від 06.05.2011 УПФУ в Слов’яносербському районі є виконавчим документом, а відповідно до п. 8 ч. 17 Закону України «Про виконавче провадження» - виконанню підлягають рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу. Тому, дії відповідача є такими що відповідають чинному законодавству, а постанова винесена відповідно до вимог Закону «Про виконавче провадження», а тому позовні вимог не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 128 п. 4 у разі неприбуття відповідача – суб’єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних в них доказів.
Суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних матеріалів, які є належними доказами та містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог з огляду на таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У відповідності зі ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень слід перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, з виконанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У відповідності до ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією, або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Судом встановлено, що на виконанні у відповідача знаходилась вимога про сплату боргу № Ф-556 від 12.05.2001 Управління пенсійного фонду України в м. Рубіжне про стягнення з ОСОБА_1 на користь Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжне боргу в сумі 1440,00 грн. (а.с. 26)
На підставі вимоги про сплату боргу № Ф-556 від 12.05.2011 Відділом державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції Міністерства Юстиції України відкрито виконавче провадження та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 25.06.2011 ВП № 27322202 (а.с. 7)
Відносини щодо здійснення примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 09.09.2010 № 2511-VI та за своєю природою є адміністративно-правовими.
Ураховуючи положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, п. 1 ч. 3 ст. 2, ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо включення до постанови про накладення арешту на кошти боржника в установі банку суми виконавчого збору та суми витрат на проведення виконавчих дій не ґрунтуються на законі.
Згідно ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 5 вказаного Закону державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено права та обов’язки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим законом. Відповідно до цього закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, як, зокрема, рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.
Відповідно до розд. 8 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» з 01.01.2011 р. були виключені ч. ч. 1 –9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а саме ч. 3 вказаної статті передбачався статус вимоги про сплату боргу як виконавчого документа. Відтак, відповідач відкрив виконавче провадження на підставі документа, який не є виконавчим. Згідно із п. 14 ст. 106 вказаного закону лише рішення органу Пенсійного фонду про нарахування пені або накладення штрафу, передбачених частинами дев'ятою і десятою цієї статті, є виконавчим документом.
Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження лише на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього закону.
Згідно із ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього закону. Однак такі дії не були вчинені відповідачем.
Згідно із ч. 2 ст. 162 КАС України суд вправі постановою визнати протиправним рішення суб’єкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення. Суд також може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод чи інтересів суб’єкта у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України адміністративний суд перевіряє не лише вчинення дії чи бездіяльності на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а й чи вчинені вони з використанням повноважень з тією метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії, добросовісно, розсудливо і своєчасно.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, однак відповідач не довів правомірність винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 25 червня 2011 року ВП № 27322202, у зв’язку з чим суд на підставі частини 6 зазначеної статті вирішує справу на підставі наявних доказів.
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що вимога про сплату боргу № Ф-556 від 12.05.2001 Управління пенсійного фонду України в м. Рубіжне носить рекомендаційний характер для позивача, та не є виконавчим документом, на підставі якого відповідач зобов’язаний відкрити виконавче провадження, у зв’язку з чим постанова про відкриття виконавчого провадження від 25.06.2011 ВП № 27322202 підлягає скасування.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір в розмірі 3,40 грн., що підтверджується квитанцією № К19/8/69 від 08.07.2011 (а.с.2), тому дані витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 18, 71, 72, 94, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції про визнання незаконною та скасування постанови від 25.06.2011 про відкриття виконавчого провадження № 27322202 задовольнити повністю.
Скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження від 25.06.2011 № 27322202.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 (три гривні 40 коп.) грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не буде подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
< Текст >
Суддя
О.А. Горпенюк Ссылка решения с реестра судебных решений http://reyestr.court.gov.ua/Review/17774337
|
|
Категория: Наши файлы | Добавил: gokor
|
| Просмотров: 2944 | Загрузок: 0
| Комментарии: 1
| Рейтинг: 0.0/0 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
|
| Статистика |
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0 |
|
